Путін живе у "теплій ванні", читаючи позитивні папочки: Олексій Мельник назвав головну проблему Кремля в Україні

Глава країни-агресора Росії Володимир Путін вочевидь не володіє інформацією про реальну ситуацію на полі бою. Він перебуває у "теплій ванні" і споживає лише позитивну інформацію, яка фактично є викривленою. Такий висновок можна зробити з його публічних заяв. Так само викривленим може бути уявлення про війну в Україні і президента США Дональда Трампа, який, схоже, вірить у те, що Росія перемагає.

Відео дня

Втім реальність така, що після півторарічного наступу російська окупаційна армія спромоглася досягти лише досить скромних тактичних успіхів і не здійснила жодного оперативного, а тим більше прориву. Кремль нагнітає агресивну риторику і натякає на захоплення міста Суми, але об’єктивно не зможе втілити свій задум щонайменше в осяжній перспективі.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Під час нещодавньої наради, яку Путін провів на Курщині, прозвучав нібито жарт про те, що Суми мають стати частиною РФ. Раніше російська делегація на переговорах у Стамбулі також погрожувала захопити Сумщину, щоб створити "зону безпеки". За вашими оцінками, яку стратегію може обрати ворог?

– Путін взагалі відмий своїми жартами, але окрім його близького оточення, яке заглядає йому в рота, навряд чи ці жарти комусь видаються дотепними чи смішними. Звичайно, ця заява про Суми в чомусь перегукується з тим, про що говорив Мединський. Це також був жарт у стилі Путіна, мовляв, якщо зараз Україна не хоче віддати чотири області, то ми заберемо шість.

Може бути кілька сенсів, які за цим стоять. Передусім це нахабне вихваляння Росії, у якому немає нічого нового. Але причиною може бути також і проблема, яка існує з самого початку широкомасштабного вторгнення – це стратегічні прорахунки в тому, наскільки потужними є російські можливості.

Очевидно, Путін живе у своїй "теплій ванні", яка формується з його червоних чи то синіх папочок, де йому доповідають, що все добре. Він неодноразово демонстрував на камеру те, що в нього викривлене розуміння реальної ситуації на лінії фронту.

Якщо говорити про те, наскільки серйозною є загроза для міста Суми саме з точку можливого оточення чи окупації, то я б сказав, що вона існує, але не настільки актуальна, якою вона є для окремих прифронтових міст на сході. Так, небезпека є, але точно не можна говорити про те, що найближчим часом Росія зможе захопити Суми.

– На вашу думку, як на цю стратегію ворога впливає відверта політична підтримка Путіна з боку Трампа?

– Один із парадоксів, який зараз спостерігається, – це скромні тактичні успіхи Росії, провали спроб здійснити стратегічний прорив чи хоча б досягти оперативного успіху. За більш ніж за півтора року наступу Росія не отримала стратегічного успіху, не сталося оперативного прориву навіть на одній ділянці фронту. Але в чому парадокс? У тому, що Росія досягає стратегічно-політичного, інформаційного ефекту.

Коли Трамп каже, що Росія перемагає, це є наслідком того, що такими тактичними кроками ціною непропорційних жертв серед особового складу і техніки Росія створює ілюзію власної непереможності. Ці російські наративи озвучуються не лише президентом Трампом, але й в інших світових столицях. З тієї риторики, яка йде особисто від Трампа, можемо зрозуміти, що він, як і раніше, підтримує путінські наративи про те, що Україні треба йти на поступки, тому що чим далі це затягується, тим більше Росія окупує, тим ближче Росія до перемоги.

Але не факт, що навіть в його найближчому оточенні, яке, звичайно, намагається не перечити босу, є така сама впевненість. До прикладу, про це свідчить остання заява Марка Рубіо, який сказав, що Росія хоче надто багато. Вочевидь, це констатація того, що Росія не здатна досягти тих результатів військовим шляхом, які вона намагається виторгувати такими актами шантажу. Відповідно, в оточення більш адекватне розуміння ситуації, ніж у самого Трампа.

– За інформацією джерел видання The Wall Street Journal, наступні переговори можуть відбутися у Ватикані в середині червня. До переговорів можуть бути залучені глави європейських країн, водночас від США там будуть присутні Марко Рубіо та Кіт Келлог. Отже, бачимо, що рівень представництва Вашингтона знижується. Чи вважаєте ви це ознакою того, що Трамп втрачає інтерес до цієї теми? Що буде, якщо США вийдуть з мирного процесу? Чи буде це позитивною новиною для нас?

– На сьогодні те, що зробив Трамп щонайменше з моменту інавгурації, переважно було на користь Росії. Переважно, але не все. Тому що, як сказав Марко Рубіо, США не зняли санкцій з Росії. Трамп у квітні продовжив санкції, накладені попередньою адміністрацією. І постачання зброї Україні, безвідносно того, за якою саме схемою, все одно триває.

Переважно дії, риторика Трампа об’єктивно сприймаються як те, що більше слугує інтересам Путіна, ніж інтересам України або інтересам відновлення миру, припинення кровопролиття. Перша зустріч, яка відбувалася у Стамбулі, ще раз підтвердила, що Путін не зацікавлений у переговорах як таких. Від його представників, яких він делегував у Стамбул і які, напевно, представлятимуть Росію і на наступних переговорах, нічого нового очікувати не можна.

Те, звідки можна очікувати новизну, – це позиція європейських партнерів і позиція США. Доти, доки Путіну не будуть озвучені умови, які можуть його всерйоз переконати в тому, що продовження війни для нього менш вигідне, ніж зупинення, доти ці технічні представники Росії будуть просто відпрацьовувати своє завдання. А завдання – це затягування і намагання не розізлити Трампа.

Якщо говорити про рівень представництва делегацій, то зустрічі на високому рівні завжди має передувати ґрунтовна робота технічних спеціалістів, які мають виходити з позицій того рівня, де вже рішення має ухвалюватися при особистій зустрічі.

Ми бачимо таку роботу, яка відбувається з української сторони. Ми можемо прослідкувати хронологію, як змінювалися заяви в бік компромісу офіційним Києвом і особисто президентом Зеленським, починаючи з пом’якшення тих категоричних умов, які були ще до кінця листопада минулого року. Тоді Україна наполягала на тому, що будь-які прямі переговори з Росією можуть відбутися тільки після виведення військ. Ця вимога була знята. Потім ця сага про те, чи може бути перемир’я чи ні, якщо може, то якої тривалості.

Тобто Україна поступово адаптує свою позицію, яка є узгодженою з європейськими партнерами. Якби в цей процес активно, конструктивно включились США… Я не кажу, що вони обов’язково мають бути на боці України. Звичайно, вони мають відстоювати свої національні інтереси, які, на нашу думку, співпадають з інтересами України. Лише в разі, коли буде консолідована позиція, коли Росії будуть озвучені якісь з пунктів плану примушення її до миру, тоді можна буде говорити про прогрес – спочатку на технічному рівні, а потім на рівні лідерів.

Щодо можливого виходу США з переговорів – велике питання, чи можуть собі США дозволити усунутися від вирішення європейських проблем. Я роблю наголос: США як держава, а не Трамп як керівник цієї держави. Так, ми бачимо, що він може ухвалювати радикальні, нелогічні рішення, але в США працюють інституції, і в уряді є ті, хто розуміє, якими можуть бути наслідки для США з позиції міжнародного авторитету, регіональної і глобальної безпеки. Очевидно, Трампа будуть намагатися утримати від такого кроку.

Але якщо все-таки це станеться? Звичайно, тут нічого доброго немає. Проте якщо й надалі Трамп, який взяв на себе роль головного посередника, буде намагатися врегулювати конфлікт через капітуляцію України, то, можливо, краще бути без такого посередника.